Головне завдання регулювання розвитку регіонів не вичерпується забезпеченням умов для орієнтації економіки на структурну перебудову й поступове зростання виробництва, досягнення соціального й екологічного благополуччя й прогресу. Основний зміст такої розповсюдженої точки зору складається в максимальному обмеженні ролі держави в економіці.

Дійсно, створення сприятливих умов для розвитку ринкової економіки, насамперед, асоціюється з таким регулюючим впливом, як формування ефективних державних інститутів (включаючи розробку якісного законодавства й боротьбу з корупцією), створення сучасної регіональної виробничої й ринкової інфраструктури. Тим часом роль держави в забезпеченні ефективного регіонального розвитку значно ширше, особливо стосовно депресивних регіонів.

У самому загальному виді можна констатувати, що ціль державного регулювання регіонального розвитку - це згладжування регіональних розбіжностей у розвитку людського потенціалу на тлі формування тенденцій росту цього показника для країни в цілому. Дуже важливою є й готовність місцевого самоврядування мобілізувати власні, у першу чергу людські, ресурси заради майбутнього розвитку.

Згладжування розходжень у регіональному розвитку може бути досягнуте винятково за рахунок більш динамічного розвитку слабких регіонів. Для цього необхідна цілеспрямована державна політика, що передбачає забезпечення випереджального росту інвестиційної активності в тих регіонах, можливості самостійного розвитку яких у силу тих або інших причин є обмеженими.

Необхідний диференційований, а не універсальний підхід до регулювання регіонального розвитку. Помилковим було б застосування єдиного критерію депресивності для всіх областей, оскільки пріоритетність рішення проблем у конкретному регіоні повинен встановлювати сам регіон.